Екскурсії
на Банковій
Не політики та держава – звичайні українці творять історію.
Долучайтесь!
Екскурсії «На Банковій» проводитимуться кожної суботи о 13:00 та о 14:00.
Окрім другого поверху Адміністрації Президента, відвідувачі екскурсій зможуть оглянути:
«Будівлі Адміністрації Президента України»
«Будинок з Химерами» (Банкова, 10)
«Будинок невтішної вдови» (Лютеранська, 23).
Екскурсії проводяться безкоштовно.
Будівля була споруджена напередодні другої світової війни в 1936-1939 роках для штабу Київського особливого військового округу. Автором проекту був відомий архітектор Сергій Григор'єв. Його помічником був відомий архітектор-академік Борис Жежерін, який одночасно був автором відомої спорудипалацу-санаторію "Конча-Заспа" та головного павільйону Національного експоцентру України.
Приміщення побудоване в так званому стилі — «Урочистий комуністично-радянський монументалістський ампір з древньо-римською стилізацією», який мусив символізувати велич, могутність та вічність комуністичного режиму. За іншими джерелами в стилі будинку поєднано елементи класичного стилю та українського бароко.
Перше, що може вразити відвідувачів, неймовірна товщина стін будинку. Фахівці пояснюють це тим, що в тридцяті роки минулого століття в СРСР не дозволялось будувати адміністративні будівлі. Аби обійти цю офіційну заборону пішли на хитрість: скористалися симетричними корпусами, збудованими за проектом київського архітектора Олександра Шиле в 70-х роках XIX століття. На існуючому «фундаменті» добудували нові стіни і оформили будинок на Банковій, 11 як реконструйовану споруду. Новий величний будинок одержав видовжені крила, а в центрі композиції - масивний ризаліт зі вставною колонадою великого корінфського ордера. Владну монументальність будинку підкреслено важким антаблементом, обличкуванням цоколя полірованим лабрадоритом, сірим тинькуванням «під шубу». Додали величі й чотири поліровані кам'яні кулі, що фланкують портал парадного входу. Зодчий настільки точно розрахував усі деталі, що величезний будинок, незважаючи на розташування на вузькій вулиці, не тільки не розчавив довкілля, а й добре проглядається з усіх точок: з Інститутської та Лютеранської, з сусідньої площі ім. Франка та з далекого Михайлівського майдану.
У різні роки тут працювали відомі воєначальники. До революції 1917 року - видатні генерали Російської імперії М.Алєксєєв, М.Драгомиров, В.Сухомлинов. У 1918 році тут розміщувався Генеральний штаб армії новоутвореної Української Народної Республіки, за часів державності гетьмана П.Скоропадського - Генштаб армії Української Держави. Серед штабних працівників слід назвати визначних українських воєначальників - командувача армії УНР генерал-хорунжого Василя Тютюнника, генерал-хорунжого Марка Безручка, полковника Євгена Мешківського. У радянські часи в цій будівлі працювали О.Єгоров, Й.Якір, В.Блюхер, Г.Жуков, М.Ватутін. Під час фашистської окупації Києва на Банковій, 11 знаходився Київський генералкомісаріат. Після Великої Вітчизняної війни в будівлі на Банковій розташовувався Центральний комітет Компартії України. Саме тут були кабінети перших секретарів ЦК КПУ М.Хрущова, Л.Мельникова, О.Кириченка, М.Підгорного, П.Шелеста, В.Щербицького.
Незважаючи на зовнішню велич та могутність головного фасаду приміщення, воно потребує повного капітального ремонту, оскільки усі основні верхні перекриття майже 90-річної давності є дерев'яними і не відповідають сучасним нормам будівельної безпеки.
Дім удови, що плаче у Києві
або «Будинок невтішної вдови» (Лютеранська, 23).
На початку 20 століття Київ, який потопав у зелені,
вражав своєю красою, а вулиця Лютеранська (перша назва - Графська),
наймальовничіша, розташована серед виноградників й шовковичних дерев, давала
відчуття самоти, тут любила прогулюватися київська еліта. У 1905 році
полтавський купець 2-ї гільдії Сергій Аршавський на цій вулиці купив
одноповерховий дерев'яний будинок у підпоручика Льва Гербаневського та замовив
проект нового будинку київському міському архітекторові Едуарду Петровичу
Брадтману. У
1907 році двоповерховий будинок було зведено у стилі раннього модерну, він став
одним із архітектурних шедеврів Києва. Після закінчення будівництва Аршавський
весь другий поверх здав в оренду, щоб розрахуватися з боргами, а сам із
дружиною та чотирма дітьми мешкав на першому поверсі будинку до 1913 року, в
серпні якого він його продав купцю 1-ї гільдії Тев'є Мойсейовичу Апштейну.
Головною загадкою цього будинку є великий кам'яний барельєф, встановлений на
фронтоні парадного фасаду, із зображенням сумного жіночого обличчя, з вінком із
кленового листя на голові, з якого у дощову погоду по щоках красуні котяться
сльози. Кияни любили давати прізвиська будинкам, от й назвали його
"Будинок удови, що плаче". Чому "плаче"? Чому
"удова"? Історики та кияни до наших днів не можуть відповісти на це
питання.
Існує багато
версій, чому його так назвали. Одна з них, каже, що на даху будинку встановлено
резервуар, який під час дощу заповнюється водою й по жолобах, що їх підбито до
очей красуні, вона струмками з очей потрапляє на щоки, отже створюється
враження, що красуня плаче. Інша версія, що в будинку ховалася закохана пара,
капітан із герцогинею, але трапилася трагедія- у морі загинув коханий із дітьми
герцогині та її невтішне обличчя, залите сльозами, увічнено на барельєфі. Ще існує
версія, що після смерті Апштейна, його дружина проживала в будинку протягом
5-ти років, казали, що вона дуже сумувала й оплакувала чоловіка. З покоління в
покоління переказують, що у дворі "Дому удови, що плаче," стояв
вагон, у якому Аршавський залишав ночувати гостей, які допізна загулялися, в
ньому видавали постільну білизну й подавали чай, навіть іноді розгойдували,
імітуючи рух поїзда.
Один із
найкрасивіших приватних особняків Києва "Будинок удови, що плаче,"
було націоналізовано в 1918 році, в ньому працювали різні організації:
Федерація іноземних груп при ЦК РКП (б), що готувала Світову Революцію,
особливий відділ 12 армії, профспілка Південно-Західної залізниці. У 1939 році
в будинку розташувався штаб Київського військового округу. Після Великої Вітчизняної
війни в ньому знаходяться урядові структури, довгий час будинок займав ЦК
Компартії України. З 1992 року в будинку працювала адміністрація двох
президентів України Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми.
Офіційною
резиденцією президента України особняк став у 1994 році. Він має два парадних
входи, головний фасад знаходиться на Лютеранській д. 23, інший на Банковій
д.17. Обидва фасади декоровано блоками штучного каменю, обробленого під руст,
лабрадоритом, сірим гранітом, прикрасами із цегли складної кладки, оливковою
керамічною плиткою. На головному фасаді, над правим французьким балконом
знаходиться монограма "СА" (Сергій Аршавський). Праворуч від
головного входу - ковані ворота, з оригінальним геометричним малюнком, а
ліворуч - парапет із ажурною огорожею. Дуже затишний невеликий дворик, із
великою кількістю листяних дерев, ялин, зі зручними лавками й чарівний ставок,
обрамлений гранітом, із маленьким фонтаном й глиняним лебедем, роблять приємним
відпочинок у цьому зеленому оазисі.
Сам особняк,
інтер'єр якого під час реконструкції було оновлено, став готелем для гостей,
які прибули з візитами на запрошення президента України. Тут відпочивають
делегації з різних країн, президенти з сім'ями, екс держсекретар Мадлен
Олбрайт, глово держдепартаменту США Кондоліза Райс, Глава МЗС РФ Сергій Лавров.
У готелі є робочий кабінет для гостей, камінний зал, більярдні. У залі
державних заходів зберігаються булава з інкрустацією із зелених й бардових
каменів, печатка президента, а також його штандарт. У цьому залі проходив
історичний самміт Україна-ЄС, було підписано Універсал національної єдності.
Змінився
інтер'єр телестудії, де записуються поздоровлення президента, офіційні
інтерв'ю, прямі лінії. Студію прикрашає мозаїка, стилізована під часи Київської
Русі, антикварні стіл й годинник. На четвертому поверсі знаходиться приймальня
та кабінет президента України. На другому поверсі секретаріату стоїть бронзовий
бюст Грушевського, на стінах коридорів висять картини відомих українських
художників, написані олією.
Будинок з химерами
Будинок з химерами побудований у стилі модерн у 1902-1903 рр. За рік побудували сам будинок, і ще два роки було витрачено на зовнішнє та внутрішнє його оздоблення. Це був перший будинок у Києві, зведений з використанням нового матеріалу - цементу. Здійснення такого проекту могло служити ще й рекламною акцією продукції промисловця Ріхтера, що займався виробництвом цементу. Для того, щоб створити стійку основу для будинку, на крутому пагорбі було вбито близько 50 бетонних паль на глибину 5 метрів. З боку вулиці Банковій будинок має три, а з боку театру ім. Івана Франка - шість поверхів.
І зовнішнє оформлення будинку, і внутрішні інтер'єри не повторюються більше ніде, у них відбилися не тільки фантазія й майстерність архітектора, але і його пристрасть до полювання. Зовні будинок являє собою незабутнє видовище. Фасад багато прикрашений фігурами реальних істот гіпертрофованих розмірів. Тут і дівчата верхи на рибах (їх часто мають за русалок), що розкинули свої сіті; і дельфіни, і морські гади, крокодили, величезні жаби, латаття небувалих розмірів, голови носорогів, антилоп, ящірок що стрімко біжать по струнких колонах; орли, що хижо розправляють крила; слони, хоботи яких служать водостоками під час дощу.
Цей будинок було задумано використовувати в якості прибуткового. Шість з семи квартир здавалися в оренду заможним людям - іншим постояльцям житло такого рівня було не по кишені. А один поверх - третій з боку двору, а перший з боку центрального входу з вулиці Банкової, займала квартира самого Городецького. Планування кімнат було складено таким чином, що перші сонячні промені світили у вікна прислуги: куховарок та покоївок. Це й логічно, адже персонал що обслуговує, повинен просипатися першим, щоб вчасно ще до пробудження мешканців приготувати все необхідне. Ближче до полудня сонце потрапляло в кабінет Городецького, де він зазвичай працював у цей час, а наприкінці дня заглядало у вітальню.
Що стосується внутрішнього декору - те він ще більш примхливий, ніж зовнішній. Якщо входити з центральних дверей - то перше приміщення відразу ж дивує й захоплює. Стіни цієї кімнати покриті розписами, на яких зображено підводний світ із затонулими кораблями. Центр стелі прикрашає ліпнина у вигляді спрута. Щупальця цього декоративного восьминога виконані у вигляді сплетіння раковин, морських зірок, рослин, усі вони розфарбовані в різні кольори та вкриті шаром перламутру. Виготовлений цей величезний восьминіг з гіпсу, його щупальця спускаються до самих стін. Якщо ліпнина в першому залі оригінальна, то люстра була втрачена, а нинішня - це копія, відновлена по фотографіях.
Ліворуч знаходяться кімнати, що належали родині Городецьких. У цій частині будинку й на сходах, що ведуть нагору, під час реставраційних робіт вигляд приміщень відновили за фотографіями, які робив сам Городецький. Інша частина приміщень втратила декор у другій половині 20 століття, і була просто відремонтована.
У колишній вітальні Городецького зараз розташовується малий переговірний зал. Найяскравішою оздобою цієї кімнати також є ліпнина, що зображує гірлянди квітів ірисів. Виконана вона у білих, рожевих та ніжно-зелених тонах. У колишній вітальні, як і в інших кімнатах, встановлені старовинні груби, облицьовані кахлями рідкісної краси. Усі печі справні, і їх можна розтопити в будь-який момент.
В їдальні в око перш за все впадає - при її виготовленні були використані великі лосині роги. Ліпнина в їдальні теж дуже вигадлива - вона зображує всіляку городину та інші продукти: тут можна розгледіти і часник, і артишоки, і буряк, та багато чого іншого. Посуд та картини в цих кімнатах і в інших приміщеннях не збереглися, зараз кімнати прикрашені музейними експонатами.
З залу-вітальні зі спрутом, на верхні поверхи ведуть сходи з білого мармуру. І самі сходи, і поручні, і гіпсовий декор чудово збереглися. Між 4 і 5 поверхами на сходах ще при Городецькому було встановлено електричний світильник у вигляді гігантського сома - він працює й зараз. Характерно, що якщо зовні будинок прикрашають живі тварини, то всередині всі вони представлені вже у вигляді здобичі мисливця.
Відомо, що пристрасть до полювання закинула архітектора Городецького в Африку. Сафарі в Кенії коштувало чимало, тому в 1912 році він заклав особняк Київському суспільству взаємних кредитів, і повернути собі його вже не зміг.
В 1913 році Будинок з Химерами придбав Данила Балаховський, що служив агентом французького консульства в Києві. У період після Жовтневої революції й до Великої вітчизняної війни Будинок з химерами був комуналкою. Відомо, що у ці роки будинок майже не постраждав, тому що в ньому мешкали викладачі, митці та інші представники інтелігенції, які шанобливо ставилися до майстерності архітектора.
Після ВВВ будинок став лікарнею ЦК КПУ. Це був найбільш нещасливий період для будинку. Усі стіни пофарбували олійною фарбою. У деяких кімнатах кількість шарів досягала 16 - усе це реставраторам довелося змивати, щоб розкрити вцілілі розписи. Медична апаратура, прикріплена до стін, створювала вібрацію, і в стінах з'явилися глибокі тріщини. Для стабілізації будинку нижні поверхи засипали землею, але ситуацію це не врятувало. Почали валитися цементні фігури, що прикрашають фасад будинку (усередині вони були порожніми).
У цей час закривалась на ремонт резиденція президента України - Маріїнський палац, і перенести її було вирішено в стародавню будівлю на Банковій. В 2003-2004 рр. пройшла реконструкція будинку, яка, за оцінками фахівців, обійшлася в межах 30-40 мільйонів гривень. Були відновлені внутрішні інтер'єри будинку, розпис, паркет. Скульптури з фасаду зняли, заповнили їх зсередини та вкрили спеціальною фарбою, яка протягом 25 років гарантовано буде захищати їх від впливу атмосферних явищ. Стіни укріпили з використанням сучасних технологій. По закінченню реставрації будинок придбав статус Малої резиденції президента України, призначеної для прийому закордонних делегацій.
